ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФОРМАТУ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ ПЕРЕДАЧІ ЯК МЕДІАПРОДУКТУ

Мета статті – проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання формату телевізійної передачі як особливого медіапродукту, а також можливості його правової охорони нормами права інтелектуальної власності. У статті було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: метод теоретичного узагальнення, метод аналогій та метод компаративного аналізу. Звертаючись до порівняльного та історико-типологічного методів, зазначена стаття являє собою аналіз можливостей правової охорони, в межах права інтелектуальної власності, формату телевізійної передачі з відповідними властивостями та функціями. Наукова новизна полягає в тому, що проаналізовано визначення поняття «телевізійний формат» і досліджено його стан правового регулювання в світі та Україні. Висновки. Отже, в сучасній зарубіжній та вітчизняній науковій думці існує кілька визначень формату телевізійної передачі, але законодавчого закріплення зазначене поняття не має, що негативно позначається на правовому регулюванні. Однак правова невизначеність дефініції «формат» породжує численні дискусії, які можемо поділити на кілька категорій: до першої віднесемо телеформат як ідею або концепцію, що, згідно із законодавством багатьох країн світу, не підлягає правовій охороні; до другої – у вигляді списку певних правил, що поділяються на незмінні та змінні елементи програми; до третьої – спорідненість формату телевізійної передачі та літературних творів; до четвертої – висновки FRAPA, яка надала 20 порад, що дозволять захистити формат. Наголосимо, що питання правового регулювання телеформату покладено на норми національного законодавства, а зазначений крок не завжди є ефективним. При цьому сучасне вітчизняне законодавство надає правову охорону творам, що виражені в об’єктивній формі та є оригінальними, і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Однак формат телевізійної передачі неможливо представити виключно як об’єкт авторського права. На наш погляд, виходячи зі світової судової практики, цілком логічно надавати формату телевізійної передачі правову охорону як об’єкту права інтелектуальної власності та підписувати угоду щодо нерозголошення будь-якої інформації, що пов’язана з роботою над телеформатом. Зазначений крок є дієвим засобом, що перевірений тривалою практикою.

Abstract licence: CC BY

A person counts once a day per paper. We keep no cookie and no address: a reader is a hash that changes every day. Any month under five reads shows no number.