Зиґмунд Фрейд і Карл Юнґ про міфи та архетипи колективного несвідомого: неусвідомлена схожість
Vadym Menzhulin
Наукові записки НаУКМА: Філософія та релігієзнавство · 2021
doi:10.18523/2617-1678.2021.8.25-37 (opens in a new tab)
We email you when a new notice or a question about this paper appears.
Abstract
Між психоаналізом Зиґмунда Фрейда та аналітичною психологією Карла Ґустава Юнґа існує чимало відмінностей, і деякі з них є надзвичайно важливими. Дуже поширеною є думка, згідно з якою одним із найнаочніших прикладів цього ідейного протистояння можуть слугувати Фрейдові та Юнґові погляди стосовно міфології. Прихильники цієї точки зору вважають, що К. Юнґ значно більше цікавився міфологічною проблематикою і його теорія міфу виявилася набагато глибшою і розвиненішою, ніж Фрейдова. Зокрема зазначають, що З. Фрейд був зосереджений виключно на розвитку психіки індивіда, тоді як К. Юнґ нібито дійшов справжніх витоків міфотворчості у колективному несвідомому, що є осадом величезного історичного досвіду людства. У статті показано, що такі твердження відображають не реальний стан справ, а точку зору, яку після свого розриву із З. Фрейдом поширював К. Юнґ. Насправді засновник психоаналізу теж мав стійкий і глибокий інтерес до міфології. Проявом цього стало формування психоаналітики міфу – специфічного напряму досліджень, до якого у перші роки існування психоаналітичного руху долучилася ціла низка його перших представників, зокрема Франц Риклін, Карл Абрагам, Ото Ранк, Ернест Джонс та власне К. Юнґ. Принципово, що З. Фрейд та К. Юнґ, як до, так і після розриву, що відбувся у 1913 р., були та назавжди залишилися прихильниками розгляду людини й культури крізь призму низки тогочасних біологічних концепцій. Ідеться про принцип успадкування набутих властивостей (ламаркізм) та ідею, що онтогенез є рекапітуляцією філогенезу («біогенетичний закон»). Відповідно до ламаркістсько-біогенетичних припущень, як Фрейд, так і Юнґ знаходили витоки міфології у колективному історичному досвіді людства. У статті продемонстровано, що образ Едіпа і пов’язані з ним мотиви інцесту та батьковбивства відіграють у Фрейдовій (та фрейдистській) моделі міфотворчості майже таку саму роль, як і архетипи колективного несвідомого у концепції міфу К. Юнґа та його послідовників.
Abstract licence: CC BY
Reads
Read by people on this page
None yet.
Checked or read by AI through naulon
None yet.
A person counts once a day per paper. We keep no cookie and no address: a reader is a hash that changes every day. Any month under five reads shows no number.
Are you an author?
Is this your paper?
Claim it to add your note and be paid when agents cite it. Free.